Серед самбістів багато тих, хто є прикладом незламності, хоч би які негаразди їм довелося пережити! А зараз час змусив нас зіткнутися з новими випробуваннями. Але треба показати міцність духу, як це зробив Анатолій Бондарєв, голова осередку самбо на Волині. Заслужений тренер України під час війни в Афганістані втратив руку. Але не покинув спорт: і сам боровся, і гідних вихованців підготував. І продовжує працювати!

- До секції спортивного товариства "Колос" з самбо й дзюдо я прийшов з греко-римської боротьби, - розповідає наш герой. - Родом я сам з Луцька, там 12-річним хлопцем і захопився "класикою". Швидко виконав перший юнацький розряд, виграв першість республіки, Союзу, увійшов до збірної України. Але... не зійшовся характером з тренером. Він не вважав за потрібне шанобливо ставитися до учнів. Я завжди був прихильником жорсткої дисципліни, визнавав право наставника бути вимогливим, навіть суворим, але не терпів хамства. І я пішов. Це було дуже важке рішення для мене, адже без боротьби вже жити не міг.

Бондарєв потрапив до рук Юрія Могиленчика. Юрій Кирилович виявився цілковитою протилежністю попередньому спеціалісту. Ні, він не сюсюкав, був жорстким, проте кожна його вимога була справедливою, не викликала внутрішнього протесту. Тим паче, що після тренування він переінакшувався, був по-батьківські уважним і турботливим. Звичайно, як усі тренери, він хотів бачити плоди своєї праці, проте не гнав з результатами.

Анатолій увійшов у молодіжну самбістську-дзюдоїстську еліту України. Виграв першість ДСТ "Колос", Всесоюзні сільські ігри. Згодом його призвали до лав радянських збройних сил. Став чемпіоном округу, армії... Але мирний спортивний шлях перервав наказ: "Вирушати на Схід". Бондарєв був одним із перших воїнів, яких відправили в цю м'ясорубку.  

Афганістан. Усього одне слово, а скільки суперечливих думок. Чимало наших, українських хлопців, которі виконували так званий інтернаціональний обов'язок з 1979-го по 1989-й, полягло в тій далекій країні, а багато повернулося з глибокими тілесними й душевними ранами. 

Бондарєва розподілили у розвідроту спеціального розвідувально-десантного батальону. Він був охоронцем командира дивізії, начальника армійської розвідки. І - постійним учасником численних бойових операцій. В одній із них - вибух гранати... Сім діб був непритомним. Коли прийшов до тями, побачив, що правої руки у нього немає - по самісіньке плече.

Однак не в характері Анатолія було занепадати духом. Сил у нього не поменшало. Ще в госпиталі 20-30 разів віджимався від підлоги однією рукою, напіввисячки. підтягувався на гілці, що замінила йому турник. "Скільки волі, стільки й людини", - вирішив він. І ще не загоїлись рани, а він прийшов у борцівський зал. Там зустріли його радісно, але у поглядах читалося: "Все, брате, твоя пісенька проспівана. Ясна річ, знудився за улюбленим спортом, але для тебе воно вже в минулому". 

Але він, ще в бинтах розпочав тренування. Це здавалося неймовірним! Усі, хто бачив, як він мордує себе, були вражені його впертістю й мужністю. Анатолій на очах відновлював колишню форму. Уже вісім разів міг на одній лівій підтягнутися на поперечині. Ліва рука повністю замінили "коронну" праву, діапазон її дії значно розширився, а чіпкість захватів була "мертвою" - небагатьом вдавалося вирватися. І ніхто вже згодом не дивувався, що однорукий самбіст виграв великий всесоюзний турнір, став призером українського профспілкового чемпіонату, переміг на змаганнях серед ветеранів. 

- Викладатися треба - ось і весь мій секрет, - чули таку відповідь ті, хто запитував про рецепт успіху. - І однієї руки вистачить, щоб підхоплення зробити, кидок. Та й ноги навіщо? Зачіп, підсічка зсередини, а в боротьбі лежачи, це всі знали, мало перед ким поступався. Найважливіша - голова. Вона мене не підводила й не підводить, у будь-якій ситуації чітко думаю, не втрачаю над собою контролю.

Потім він перейшов на тренерську роботу. Працює в борцівській школі. Виховав не одного класного спортсмена, серед яких - володарі медалей чемпіонату Європи, світу, Олімпійських ігор. 

Усіх цих успіхів не було б, якби поруч не була кохана дружина Людмила, яка народила йому чудових доньок. Як кажуть його рідні - він надійний голова сім'ї. Таким і має бути справжній чоловік!

 
 Луцьк. Кубок України-2012 з самбо. Праворуч - Анатолій БОНДАРЄВ.